Політрук-наглядач: як Росія відбудовує радянський контроль над власною армією

За кілька років Росія методично зібрала в армії радянську вертикаль політичного нагляду: замполіт на рівні роти, журнал "Політрук" для армійських агітаторів, створений за радянськими лекалами. Що довшою стає війна, то менше Кремль розраховує, що солдат воюватиме за переконання. Замполіт або політрук має переконувати, наглядати, доповідати про настрої й підтримувати дисципліну. Держава вводить політичного наглядача на рівні роти та розписується в тому, що не покладається на лояльність людей, яким видала зброю.

Стара система недовіри

Ідея приставити до командира політичного наглядача стара, як сама Червона армія: більшовики створили інститут комісарів, щоб пильнувати офіцерів, яким не довіряли. Політоргани на чолі з ГлавПУРом стежили за "морально-політичним станом", вирішували, кого підвищити, а кого покарати, і давали кожному солдату щоденну дозу марксизму-ленінізму. 

У 1990-х ця система впала разом із СРСР. Але вже після поразки в першій чеченській війні стало зрозуміло, що російська армія не має переконливої відповіді на питання: "за що воює солдат?". Повертати наглядача почали після 2014-го. Оновлена воєнна доктрина оголосила свідомість власних громадян – окремим полем бою. 30 липня 2018 року зʼявилося Головне військово-політичне управління – фактичний аналог радянського ГлавПУРу. Воно перебрало функції органів з роботи з особовим складом і отримало ширші ідеологічні повноваження, зокрема опіку над "Юнармією" та патріотичним вихованням молоді. З 2019-го в частинах зʼявилися посади замполітів. Символічну крапку поставило розширення підготовки військово-політичних кадрів у військових вишах – повернення функції, яку за СРСР виконувала Військово-політична академія імені Леніна.

Війна зробила замполіта потрібним

До 2022 року все це виглядало радше декорацією. Повномасштабна війна зробила замполіта по-справжньому потрібним. У травні 2026-го заступник міністра оборони Віктор Горемикін звітував, що чисельність військово-політичних органів зросла більш ніж утричі – передусім за рахунок нових посад.

У 2024-му вийшов журнал "Політрук" – методичка для армійських агітаторів. Редакція не приховувала, звідки бере натхнення – з політруківських журналів 1942–1945 років, а мету видання пояснила цитатою Сталіна. Завдання – навчити офіцерів "смертельно ненавидіти ворога", гасити "боягузтво й панікерство" і підтримувати в солдатах "непохитну впевненість у незламній силі російської армії". Мова 1942 року, повернута в армію 2024-го – Кремлю бракує свіжих аргументів.

Був і ще один можливий поштовх. Улітку 2023-го колона "Вагнера" рушила на Москву і нагадала Кремлю, що озброєні люди небезпечні не лише для ворога. Замполіт має першим помітити в підрозділі тих, хто починає сумніватися.

За фасадом виховної роботи

На папері замполіт – офіцер, який дбає про бойовий дух: пояснює солдатам, за що вони воюють, цитує Путіна й тлумачить слово "денацифікація". На передовій, за свідченнями російських військових, ця робота майже не трапляється. У їхніх розповідях замполіт – донощик. Військові зневажливо кажуть, що він "стукає" командуванню й відстежує настрої. Коли доходить до покарань – стає катом, замполіти були причетні принаймні до частини таборів для "відмовників", де людей били й днями тримали звʼязаними, щоб повернути на фронт. 

Робочий рецепт?

Вважається, що повернення політруків сприяло зменшенню кількості СЗЧ в російської армії. Але чи дійсно це так?

Спробуємо порівняти ворожу та нашу кризи СЗЧ. Від початку російського вторгнення до жовтня 2025-го в Україні відкрито понад 300 тисяч проваджень по СЗЧ (у грудні статистику закрили). Зіставної відкритої російської статистики немає, тоді як витік внутрішніх документів міноборони рф свідчив про понад 50 тисяч випадків СЗЧ лише протягом 2024 року. Ці показники описують різні стадії обліку й не дають змоги визначити, чия систем "працює краще".

Попри непорівнюваність цифр, спокуса лишається. Здається логічним посилити ідеологічну роботу в підрозділах, і власні "політруки" виглядають правильним кроком. То чи варто запозичити цей досвід, сприймати солдата, як матеріал, з якого можна зліпити будь-що?

Не варто – бо за неповною статистикою стоїть репресивна система, яка зшиває докупи пропаганду, нагляд і покарання. Доноси. "Ями", куди кидають непокірних. "Штурми", як дорога в один кінець. "Обнулення" – позасудові вбивства невигідних бійців. Російські правозахисники фіксують зростання примусових повернень затриманих на фронт, зокрема до штурмових підрозділів; самі затримані та їхні родини іноді домагаються кримінальної справи, бо реальний строк дає шанс вижити. Кількість справ тут вимірює передусім роботу репресивного апарату, а не мотивацію. 

При цьому, можна зробити й ще один висновок: політрук, що відповідає за доноси та репресії не може бути якісним пропагандистом, він втрачає довіру ще до того, як з’являється у підрозділі з новим номером журналу "Політрук". Його слова руйнують його дії. 

І варто бути чесними: на пʼятому році значна частина тих, хто був готовий піти добровольцем, уже у війську – виснажена службою без визначених строків і з недостатніми ротаціями, поранена або загинула. Військо значною мірою поповнюють мобілізовані, які цього шляху не обирали, а мотивація на такій дистанції сама не тримається. Морально-психологічна робота потрібна – і фахові офіцери, здатні її вести, теж. Це не російський винахід і не привід для зверхності: свої офіцери МПЗ, капелани й армійські психологи в нас є. І це не про заміну здорової дисципліни – без неї військо не воює. Питання лише, на чому вона тримається: на статуті, законі й передбачуваних правилах, чи на страху перед побиттям і "обнуленням". І головне, що має відрізняти нашого офіцера МПЗ від замполіта, – кому він служить: побратимам як опора чи начальству як наглядач.